Cols=2 gutter=94> ббк 67. 5ІЯ73 Рекомендовано Міністерством освіти І науки України І - страница 9

7

Представники цього напряму не заперечують можливостей упливу на злочинну поведінку психічних аномалій особи. Проте, на їхню думку, власне психічні аномалії, здебільшого, не успадко­вуються, а набуваються, тобто мають соціально зумовлене походження внаслідок упливу сім'ї, форм виховання, ситуації в колективі тощо. Вони вважають, що в боротьбі зі злочин­ністю осіб, які мають психічні аномалії, необхідно вживати за­ходів як правового, так і медичного характеру5*.

Біологічна природа людини не може орієнтуватися на норми права, оскільки вони мають не біологічний, а соціальний характер.

Від біологічних особливостей, насамперед, залежить те, що візьме особа від навколишнього середовища, які громадські відносини ввійдуть до її структури. Інакше кажучи, природа наділяє людей ніби своєрідним фільтром, через який не кожний соціальний фактор може пройти. Біологічне постає як об­ставина, під упливом якої формується система суспільних відносин, які складають сутність особистості.

Генетичні й інші біологічні, фізіологічні відхилення, звичайно, певною мірою впливають на поведінку людини. Це безперечний факт, який, однак, вимагає правильного тлумачення. Отож вказані негативні особливості, що не ви­ключають осудності особи, є соціально зумовленими, їхній характер залежить від соціальних факторів, адже особистість формується під провідним упливом соціального середовища.

Соціально-біологічні ознаки в криміногенній детермі­нації є не причинами й умовами злочинності взагалі, а також окремих її видав, а умовами (не причинами) деяких насильницьких злочинів, злочинів неповнолітніх, дезадаптивних злочинш і низки необережних злочинів, пов'язаних з використанням техніїш. Якщо ці ознаки стали безпосередньою причиною суспільно небезпечної

58 Александров Ю. В., Гель А. П., Семаков Г. С. Кримінологія: Курс лекцій. - К.: МАУП, 2002. - С. 80.

поведінки, то йдеться про неосудну поведшку, що виключає зло­чинність і кримінальну караність59.

Соціальне - це не що інше, як особливо організоване біо­логічне, а особа людини формується під упливом двох потоків інформації - соціальної та генетичної, - що діють одночасно. Генетично успадковується темперамент, від якого значно за­лежить характер людини, зокрема, така його особливість, як залежність поведінки від зовнішнього впливу. Успадковує людина й інтелектуальні та інші здібності, талант, обдаро­ваність. Підструктура біологічно зумовлених рис особи - тем­пераменту, здібностей, типу нервової системи, а також пато­логії психіки - бере дійову участь у процесі саморегуляції, а іноді навіть є визначальною. Деякі види психопатії за певних умов визначають протиправну поведінку особи, а патологічні відхилення психіки зумовлюють підвищений ризик насиль­ницьких посягань на життя, здоров'я, честь і гідність інших.

Успадковується також фізична організація індивіда, що має важливе, а іноді вирішальне значення для формування особи злочинця. Крім того, життя наводить приклади природженої схильності до вчинення злочинів - це випадки вчинення злочинів неповнолітніми в ранньому віці, коли стверджувати про вплив соціального середовища недоцільно. Спосте­рігається підвищена кримінальна активність серед певних національних груп (мігрантів з Кавказу, Середньої Азії, циган) на теренах колишнього СРСР, негрів та іммігрантів з країн Латинської Америки у США, що неможливо пояснити виключно соціальними факторами. Проте ця тема залишається практично недослідженою через побоювання звинувачень у расизмі60.

Отже, соціальне та біологічне в людині не суперечать одне одному, тим паче не є взаємно виключеними, а перебувають у взаємодії та взаємозв'язку.

59 Кримінологія: Загальна та Особлива частини: Підручник
для студентів юрид. спец. вищ. навч. закладів / І. М. Даньшин,
В. В. Голіна, О. Г. Кальман, О. В. Лисодєд; За ред. проф. І. М. Дань-
шина. - X.: Право, 2003. - С. 73.

60 Зелінський А. Ф. Кримінологія. Навчальний посібник. - X.:
Рубікон, 2000. - С. 58-56.


100

101

ТЕМА 6. Проблеми віктимології

та суїцидальної поведінки

6.1. Поняття віктимології

Віктимологія (від лат. "уісііта" - жертва та грецьк. "Іо£оз" -учення, що разом означає "вчення про жертву") - напрямок кримі­нології, що вивчає кількісну та якісну характеристики жертв злочинів, закономірності їхніх взаємовідносин зі злочинцями, з метою вдосконалення форм і методів запобігання злочин­ності.

Предметом віктимології, а точніше кримінальної віктимо­логії, є:




^ Завданням віктимології є встановлення більш повної картини латентної злочинності через виявлення потерпілих від невідомих або прихов аних злочинів, а також удосконалення механізмів компенсації шкоди потерпілому на справедливій основі.

Віктимологія вивчає жертву щодо її морально-психологіч­них і соціальних характеристик, які впливають на її враз­ливість, та ситуації, що передують злочинові, а також ситуації безпосереднього вчинення злочину. Це дає змогу отримати

відповіді на запитання: як у таких ситуаціях у взаємодії з по­ведінкою злочинця криміногенно-провокаційно виявляється поведінка жертви.

У кримінологічних дослідженнях минулого головна увага приділялася поведінці злочинця, а потерпілий від злочину, переважно, фігурував як учасник кримінального процесу. Водночас, взаємозв'язок злочинця та потерпілого має важ­ливе кримінологічне значення. Із метою об'єктивного до­слідження механізму конкретного злочину необхідно вивча­ти не тільки злочинця, а й жертву злочину. Це зумовлюється тим, що приводом до злочинного посягання й умовою, що по­легшує його вчинення, іноді може бути й поведінка потерпі­лого. Таку поведінку у кримінології називають віктимною, а розділ кримінології, що вивчає пов'язані з цим проблеми, -віктимологією.

Зарубіжні вчені розрізняють віктимологію в широкому та вузькому її значеннях. ^ У широкому значенні віктимологія -це окрема наука, що вивчає як жертв злочинів, так і жертв певних соціальних і природних явищ (війн, стихійних лих тощо). Віктимологія ж у вузькому значенні (кримінальна віктимо­логія) - частина кримінології, тобто галузь знань про жертву злочину та її роль у генезі злочинної поведінки.

6.2. Становлення віктимології як самостійного напрямку кримінологічних досліджень

Першу спробу системних досліджень проблеми потерпі­лого від злочину здійснив у 1948 р. німецький учений Г. Гетіг. Він написав книгу "Злочинець і його жертва", в якій роз­робив вчення про жертву злочину та довів, що відношення жертва-злочинець тісно пов'язане зі злочином.

У колишньому СРСР поглиблена розробка питань віктимо­логії почалася із середини 60-х рр. XX ст. завдяки працям відо­мого кримінолога Л. Франка, який доводив, що віктимологія здатна відкрити нову сторінку в кримінально-правовій по­літиці держави та практиці боротьби зі злочинністю. Проб­лемам особи й поведінки потерпілого були присвячені також


102

103

роботи В. Мінської, Д. Ривмана, В. Рибальської, В. Романова, В. Полубинського та інших вчених61.

У 1973 р. відбувся 1-й міжнародний симпозіум з віктимо­логії в Єрусалимі, де дискусія проходила навколо понять "вік­тимологія", "жертва злочину", "відносини між злочинцем та по­терпілим"

У 1975 р. відбувся 2-й міжнародний симпозіум з віктимо­логії в Белладжо (Італія), де розглядалися питання щодо статусу потерпілого в системі кримінального правосуддя та поводжен­ня з ним.

У 1979 р. відбувся 3-й міжнародний симпозіум з віктимо­логії в м. Мюнстер (Німеччина), де піднімалися питання стосовно опитування жертв злочину, а також процесу віктимі-зації в державах, які розвиваються. Тут же було створено Міжнародне віктимологічне товариство.

У ^ 1980р. у Вашингтоні відбувся Всесвітній конгрес віктимо­логіє, де були розглянуті питання насилля в сім'ї та питання поводження з жертвами злочину.

У 1982 р. відбувся 4-й міжнародний симпозіум з віктимо­логії в Токіо (Японія), на якому були висунуті питання стосовно надмірної уваги до прав потерпілого, що заважають кримі­нально-процесуальним правам обвинувачених осіб.

У 1983 р. Рада міністрів Європейського союзу прийняла Європейську конвенцію про відшкодування збитків жертвам насильницьких злочинів.

У 1985 р. у Загребі на 5-му міжнародному симпозіумі об­говорювались питання щодо віктимізації всіх людей, а також правового статусу потерпілих в кримінальному правосудді62.

61 Див., наприклад: Франк Л. В. Некоторие теоретические во-
просьі становлення советской виктимологии // Потерпевший
от преступления. - Владивосток, 1974; Ривман Д. В. Виктимологиче-
ские факторьі и профилактика преступлений. - Л., 1975; Полубин-
ский В. И. Виктимологические аспекти профилактики преступ­
лений. - М., 1980; Романов В. В. Основи криминальной виктимо­
логии. - Минск, 1980.

62 Шнайдер Г. Й. Криминология / Под общ. ред. и с предисл.
Л. О. Ивапова. - М.: Прогресс-Универс, 1994. - С. 348-349.

Розвиток віктимології на сучасному етапі здійснюється за такими напрямками:

• інформування громадян про віктимологічні "ситуації-
пастки", щоб, по можливості,уникнути їх або звести до мінімуму;

• захист і реабілітація потерпілих від злочинів.
Основною метою віктимологічного вивчення є підвищення

ефективності запобігання конкретним злочинам і профілактика злочинності загалом через уплив безпосередньо на потерпі­лих, а також через організацію правового виховання, зорієнто­ваного як на потенційних потерпілих, так і на можливих зло­чинців63.

6.3. Поняття жертви злочину

^ Потерпілий від злочину (ст. 49 КПК України) - особа, котрій злочином безпосередньо заподіяно моральну, фізичну чи майнову шкоду. Про визнання громадянина потерпілим, особа, що проводить дізнання, слідчий і суддя виносять по­станову, а суд - ухвалу.

Беручи до уваги наведене визначення, віктимологічна характеристика потерпілого охоплює більш широке коло ознак.

^ Жертва у віктимології - це особа або певна спільнота людей, котрій прямо чи опосередковано завдано будь-якої шкоди від злочинного посягання. Таке широке трактування особи потерпілого дає можливість комплексно дослідити всі її ознаки.

^ Латентна жертва - це особа, що реально постраждала від зло­чину, але з якихось причин цей факт залишився невідомим для офіційного обліку. Тож латентними жертвами є і ті потерпілі,

63 Моісеєв Є. М., Джужа О. М. Проблеми кримінальної віктимо­логії (кримінологічний, психологічний та пенітенціарний аспекти): Монографія. - К., НВТ "Правник"- НАВСУ, 1998. - С. 36.


104

105

котрим закон надав право вибору- повідомляти чи не повідом­ляти про злочин, який стався (справи приватного обвинува­чення).

Важливо також розрізняти випадки, коли статус потерпілого особа приписує собі без достатніх на те підстав і, навпаки, коли він їй нав'язується. Роль жертви може бути реальною та уяв­ною (мається на увазі її самооцінка). Принципове значення має і виділення персоніфікованих та колективних ролей. Хоча віктимо -логія, переважно, вивчає конкретні жертви, але не варто забувати, що нерідко саме від групової поведінки залежить процес пере­творення на жертву як групи осіб, так і окремих її членів.

6.4. Зв'язок "злочинець-потерпілий"

Виходячи з положень філософії, вітчизняні кримінологи, насамперед, вказують на об'єктивні та суб'єктивні зв'язки між злочинцем і потерпілим.

Об'єктивний зв'язок існує між потерпілими та злочин­цями незалежно від того, знають вони одне одного чи ні. їх об'єднує час і місце вчинення злочину. У деяких випадках зло­чинних посягань об'єктивний зв'язок між різними незнайоми­ми людьми перетворює їх на співпотерпілих (потенційних або реальних) і часто зумовлює їхню поведінку та спільні дії.

^ Суб'єктивний зв'язок "злочинець-жертва" наявний за умови, що вони знають одне одного. Зв'язок "злочинець-жертва" у віктимології розглядається не тільки як відношення, але й як тривала подія, що існує в певному просторі та часі, зміст якої визначає поведінку потерпілих, їхню взаємодію зі злочинцями до, під час, а інколи й після скоєння злочину.

Зв'язок "злочинець-жертва" може розглядатись і як пев­ний стан, коли в одній особі "уживаються" злочинець і жертва одночасно чи почергово64.

Важливе значення має також ситуація вчинення злочину. Злочинець, як і потерпілий, діє не тільки відповідно до реальної ситуації, але й так, як вона сприймається й інтерпретується ним. У процесі взаємодії злочинця та потерпілого виникає віктимо-криміногенна ситуація, в якій і скоюється злочин.

6.5. Віктимність та віктимізація

Віктимність - це така соціально-психологічна сукупність рис особи, що зумовлює високу ймовірність стати об'єктом зло­чинного посягання. Треба зауважити, що віктимність - це якіс­ний показник: чим вища віктимність особи, тим більша ймовірність того, що вона стане жертвою злочину.

^ Віктимність конкретної особи (індивідуальна віктим­ність) - це об'єктивно притаманна людині (реалізована зло­чинним актом або залишена як потенційна) здатність, схильність стати за певних обставин жертвою злочину. Залежно від особистісних рис і поведінки конкретного індивіда ступінь його вразливості може перевищувати середній (підвищена віктимність) або бути нижчим від середнього (мінімізована віктимність). Індивід не придбав віктимність у процесі життє­діяльності, а є віктимним з моменту народження та до смерті; він не може не бути віктимним, оскільки живе в суспільстві, де не ліквідована злочинність, отже, існує об'єктивна мож­ливість стати жертвою злочину65.

Віктимізація - це процес перетворення особи чи групи осіб на реальну жертву, а також результат такого процесу; віктимізувати означає: перетворити когось на жертву зло­чину. Девіктимізація - зворотний процес явища.

^ Віктимна ситуація - життєва ситуація, що складається у зв'язку з характеристиками особи чи поведінкою потенційної жертви, коли виникає реальна можливість заподіяння їй шкоди.

6.6. Класифікація жертв злочинів

Особа потерпілого вивчається віктимологією на двох основних рівнях:


64 Курс кримінології: Загальна частина: Підручник: У 2 кн. / За заг. ред. О. М. Джужи. - К.: Юрінком Інтер, 2001. - Кн. 1. - С. 123.

65 Александров Ю. В., Гель А. П., Семаков Г. С. Кримінологія: Курс лекцій. - К.: МАУП, 2002. -СІП.


106

107

У загальних рисах кінцевою метою вивчення жертв зло­чинів є підвищення ефективності запобігання конкретним злочинам і злочинності загалом через здійснення цілеспрямо­ваного впливу як на злочинців, так і на потенційних жертв злочинів.

Важливе значення в розкритті змісту поняття "жертва" належить вивченню ЇЇ на соціально-психологічному рівні, що охоплює її соціальний статус, позиції, ролі.

^ Статус потерпілого визначається сукупністю його прав і обов'язків у межах кримінального процесу та, що важливо для віктимології, його с і осунками з іншими особами, які по­в'язані зі злочинною поведінкою.

Позиція жертви - це особливості стосунків між жертвою та злочинцем, між свідками злочину, між "співпотерпілими" й між третіми особами тощо.

^ Роль жертви - це поведінка потенційної жертви перед вчиненням злочину та в момент вчинення злочину. Адже її поведінка може так уплинути на розвиток конфлікту, що пере­творить її з об'єкта злочину на його суб'єкт (наприклад, при сімей­но-побутових конфліктах)66.

Роль жертви в кримінологічному механізмі злочину може бути найрізноманітнішою - від нейтральної до максимально провокаційної. Особливе віктимологічне значення має про­вокуюча поведінка жертви внаслідок її високого віктимного потенціалу. Дуже часто така поведінка є приводом і джерелом конфлікту.

Жертві може бути завдано шкоди й у результаті її необачли­вих дій, неправильної оцінки ситуації, а через це й неправиль­ної поведінки. До ситуацій, коли в результаті поведінки жертви створюється об'єктивна можливість вчинення злочину, на­лежать також відсутність необхідної реакції на злочинні чи інші негативні дії, невчинення опору діям злочинця.

Віктимологічно значущою може бути також позитивна по­ведінка жертви, якщо вона полягатиме в здійсненні захисту будь-якої особи від злочинних посягань, при виконанні службо-

вих або громадських обов'язків. У таких випадках, якби жертва не діяла певним способом, вона б не викликала відповідної на­сильницької реакції з боку злочинця.

Проблема класифікації жертв злочинів і, ще більшою мірою, їх типології - надто складна. Жертвою злочину може бути будь-яка людина з моменту її народження та до смерті. Надзвичайна неоднорідність об'єкта створює серйозні труднощі для віктимо-логічної класифікації, оскільки існує велика кількість квалі­фікаційних ознак, які можуть бути покладені в її основу. Та при цьому необхідно дотриматись однієї основної вимоги -віктимологічна класифікація має відображати генетичний зв'язок між поведінкою жертви, з одного боку, та діями зло­чинця до й під час скоєння злочину - з другого. Цей звязок може простежуватись у різних аспектах: соціальному, біологіч­ному, соціально-психологічному, моральному тощо.

Одна з традиційних віктимологічних класифікацій базується на критеріях, дуже близьких до щоденної практики (жертва умисних або необережних злочинів, винна чи невинна, за­здалегідь намічена або ні, випадкова чи жертва-співучасник). Однак ці критерії не задовольняють потреб науки та практики, бо не розкривають справжнього розмаїття взаємодії потенцій­ної жертви та злочинця.

6.7. Віктимна поведінка жертви злочину

^ Віктимна поведінка може бути необережною, ризико­ваною, провокаційною, об'єктивно небезпечною для самого потерпілого й у результаті чого може сприяти створенню криміногенної ситуації, а в деяких випадках і вчиненню зло­чину67. Водночас, це не фатальна риса особи. У принципі, ступінь віктимності будь-якої людини може бути зведений до нуля. Усе залежить від того, чи людина обирає найбільш оптимальний варіант поведінки, аби не створювати віктимо-генну ситуацію.


** Курс кримінології: Підручник: У 2 кн. /За заг. ред. О. М. Джужи. -К.: Юрінком Інтер, 2001. - Кн. 1. Загальна частина. - С. 127.

108

67 Джужа О. М., Моісеєв Є. М. Проблеми потерпілого від зло­чину (кримінологічний та психологічний аспекти): Навчальний посібник. - К.: УАВС, 1994. - С. 12.

\ 109

\

Матеріали досліджень і дані кримінально-правової стати­стики свідчать, що значна кількість протиправних діянь зумовлені поведінкою самої жертви злочину, а саме:


9970068808988903.html
9970140565062097.html
9970214421473294.html
9970362384087784.html
9970538938583224.html